Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 вересня 1864 р. у Вінниці в сім’ї дрібного службовця.  Його вихованням займалася переважно мати. Саме завдяки її старанням майбутній письменник мав можливість долучитися до зразків високого мистецтва ще з юних літ.

Початкову освіту Михайло здобув вдома. З 1875 р. навчався у Барській початковій школі, а наступних п’ять років — у Шаргородському духовному училищі. Під час навчання у духовному училищі Михайло Коцюбинський не обмежується вивченням лише обов’язкової програми. З особливим захопленням він знайомиться з творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Генріха Гейне, Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна. Готується до вступу в університет. Але сувора проза дійсності по-своєму відкоригувала ті мрії. Хвороба матері, втрата роботи батьком, опікування меншими дітьми — все це змусило юнака рано стати до власного заробітку. Протягом 1882–1892 рр. Михайло Коцюбинський вчителює, дає приватні уроки, займається репетиторством для дітей із заможних родин Вінниці та навколишніх сіл. Пізнаючи народне життя, він відкривав і себе. Реалії життя й багата уява спонукали до творчості. Серед експонованих матеріалів є автограф оповідання «Звідки узялась панщина», що було записане Михайлом Коцюбинським у 1890 р. у с. Стадниці Подільської губернії.

У 1890 р. у львівському часопису «Дзвінок» друкується його вірш «Наша хатка». А невдовзі побачили світ оповідання «Харитя», «Ялинка», що виразно свідчили про непересічний талант молодого автора.

З 1898 р. письменник оселяється в Чернігові, отримавши роботу в земській управі, про що також маємо документи . Михайло Коцюбинський підтримував дружні стосунки з багатьма визначними українськими письменниками, громадськими і політичними діячами: Борисом Грінченком, Євгеном Чикаленком, Володимиром Антоновичем, Іваном Стешенком, Володимиром Страшкевичем та ін.        

З 1900 по 1911 р. працює в статистичному бюро губернського земства. Цей період життя і творчості Михайла Коцюбинського особливий, позаяк навколо нього гуртується чернігівська інтелігенція. Михайло Коцюбинський був одним з ініціаторів створення товариства «Просвіта» в Чернігові. В експозиції виставки представлено листи чернігівської «Просвіти» за підписом Михайла Коцюбинського до київського відділення товариства , до члена товариства Софії Русової та до Київського Наукового Товариства. Поринувши з головою у громадську та просвітницьку діяльність Михайло Михайлович все ж знаходить час та натхнення для написання нових творів, відтак 1906 р. з’являється оповідання «Сміх».  

У 1903 р. як член Чернігівської губернської ученої архівної комісії він побував у Полтаві на відкритті пам’ятника Івану Котляревському. Зустрічі з відомими діячами української культури справили на нього надзвичайне враження.

З 1899 р. у Львові починає виходити зібрання його творів, завершене сьомим томом у 1913 році. У 1905 році Михайло Коцюбинський подорожує країнами Центральної та Західної Європи, відвідує Австрію, Німеччину, Італію, Швейцарію. Після повернення він багато працює.

Останні роки життя великого письменника позначені різким погіршенням здоров’я, загостренням хвороби серця. З 1909 р. по 1912 р. Коцюбинський тричі відвідує Італію, куди виїжджає на лікування. Там близько знайомиться з Максимом Горьким, на віллі якого, на острові Капрі, він жив. Улітку 1910 року, повертаючись з-за кордону, Михайло Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню. Враження, які охопили від знайомства з побутом, людьми, мовою, традиціями цієї землі, заворожили його. Згодом він ще двічі приїжджатиме у цей край, а свої враження увічнив чудовим твором «Тіні забутих предків» (1911 р.). Здається, це були останні світлі й щасливі миті життя, яке невпинно знесилювалося підступною недугою.

Йому не допомагає лікування в університетській клініці Києва, і 25 квітня 1913 р. талановитий письменник іде з життя. Поховано Михайла Коцюбинського в Чернігові на Болдиній горі. Після смерті Михайла Коцюбинського не було забуто. Для вшанування його пам’яті проводилися вечори, збиралися товариства. Брат письменника Хома  у свої замітці «Кілька слів про мого брата» згадував: «Влаштований Комісією [Вінницька комісія увічнення пам’яті М. Коцюбинського] 16 травня в міському театрі вечір, присвячений пам’яти Коцюбинського, на якому було коло півтори тисячі народу, пройшов з великим піднесенням... А головне на вечорі помічалося, що в Винниці значно відбивається національний дух, який переважно виходить з чисто українського осередку  досвідної школи імені Коцюбинського»/

Сучасники Михайла Коцюбинського з дивовижною одностайністю відзначали рідкісний збіг між вишуканою досконалістю й красою творів та особистістю автора. Мовби ілюструючи те твердження, М. Лозинський писав: «Щодалі знайомство з ним відкривало нові грані його творів, людина й великий дух доповнювались взаємно і зливалися в чудову гармонію». «Він був один із тих незвичайних людей, що при першій же зустрічі з ними викликають милостиве почуття задоволення: саме цю людину ти давно чекав, саме для неї у тебе є якісь особливі думки!» — згадував про Михайла Коцюбинського Максим Горький. Безсумнівно, так сприйматися може тільки людина, яку попри всі її достоїнства було наділено головним природним даром — любов’ю до людей. Митець за покликанням, Коцюбинський мріяв створити літопис добра. Але в епоху жорстокості письменник змушений був творити літопис всенародного горя, поневірянь і випробувань. Та надія, як і мрія, не покидала письменника. Світле і тверде переконання у неминуче справдження кращої долі пронизує кожне слово митця, кожну його інтонацію. Хіба не про це він сказав: «Яка сила життя! Ми звикли до нього і не помічаємо перемоги живого над мертвим, дійового над інертним, і ми ніби не знаємо, що сонце творить квіти й плоди з мертвого каменю, не бачимо, як всюди торжествує живе, щоб бадьорити й радувати нас. Ми повинні усміхатися світові дружньо».